Як створити інноваційне розвивальне предметне середовище

Освітнє середовище — значимий чинник модернізації освітнього процесу. Саме він визначає інноваційний підхід до організації, змістового наповнення й реалізації освітнього процесу — середовищний.

Освітнє середовище — це сукупність умов, впливів, способів навчання, виховання й розвитку особистості.

Тобто освітнє середовище — цілий світ взаємопов’язаних предметів, явищ та людей, які постійно оточують особистість, обумовлюючи її розвиток. Його вирізняють такі сутнісні характеристики, як-от:

· цілісність;

· суб’єктивність;

· змінюваність;

· багатовекторність;

· соціокультурна мобільність;

· координованість;

· емоційна насиченість.

Поняття «розвивальне освітнє середовище» науковці трактують по-різному, зокрема:
- як систему умов і впливів, що сприяють активному розвитку, навчанню, вихованню особистості дитини, формуванню її здатності до самостійної діяльності, вміння пристосовуватися до змін (за Іриною Карабаєвою, Катериною Крутій, Оленою Савченко);
- як сферу особистісного зростання, простір життєдіяльності людини, здатний забезпечити цілеспрямований розвиток особистості (за Оленою Писарчук, Володимиром Шулдиком, Анжелікою Цимбалару).

Середовище має стати для дитини розвивальним, тобто сприятливим для особистісного зростання у фізичній, пізнавально-інтелектуальній, соціально-моральній, комунікативно-мовленнєвій, художньо-естетичній, предметно-практичниій та інших сферах дитячої життєдіяльності.

Розвивальне освітнє середовище має містити комплекс можливостей для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процесу. Середовищні чиннки розвитку можуть впливати на дорослих і дітей безпосередньо та опосередковано, ситуативно і систематично.

За сукупністю цих чинників можна виокремити основні види розвивального освітнього середовища:

· предметне;

· природне;

· інформаційне;

· соціальне;

· внутрішнє — простір власного Я особистості.

Яка роль розвивального предметного середовища

Середовищний підхід до організації освітнього процесу є невід’ємною складовою компетентнісного підходу. Адже саме предметне оточення є тим стимулом, який спонукає дитину в різних видах діяльності застосовувати набуті знання, збагачуючи при цьому особистий досвід. Саме за таких умов формується життєва компетентність дошкільника.

Розвивальне предметне середовище об’єднує на окремих чи комбінованих локаціях різноманітні матеріальні засоби, які містять дидактико-психологічні стимули й функціонально-моделюючий зміст для повноцінного розвитку особистості. Вони необхідні для забезпечення дитячої життєдіяльності .

Аби сформувати дошкільну зрілість дитини перед її вступом до школи, важливо грамотно оснастити освітній процес, раціонально спроектувати розвивальне предметне середовище ЗДО і наповнити його сучасним обладнанням. Це дасть змогу педагогу підвищувати ефективність форм і методів реалізації освітнього процесу, розвивати дитину відповідно до вікових норм з урахуванням вимог Державного освітнього стандарту — за усіма освітніми лініями й у різних видах діяльності. А дитина успішно задовольнятиме власні інтереси та потреби, впевнено просуватиметься за індивідуальними траєкторіями розвитку.

Середовищний підхід реалізують за принципом функціональності розвивального предметного середовища. Він дає змогу раціонально спроєктувати й облаштувати освітній простір сучасних закладів дошкільної освіти різних типів і форм власності, обґрунтувати та спрогнозувати реальну потребу кожного закладу в оснащенні.

З чого розпочати облаштування

Створення розвивального предметного середовища — складний багаторівневий процес. У ході проєктування розробляють праобраз цього середовища, зокрема:

· структуру;

· просторове розміщення окремих складових;

· раціональне їх поєднання та сумісність;

· можливість трансформування, мобільного переміщення;

· наповнюваність обладнанням і засобами.

На основі проєктування моделюють різні варіанти розвивального предметного середовища з огляду на потреби дітей конкретно вікової групи. Відтак обирають оптимальний варіант і відповідно до нього облаштовують осередки.

Яких принципів дотримуватися

Спроєктувати предметне розвивальне середовище допоможуть 13 принципів.

Урахування віку вихованців. Добираючи освітні засоби й обладнання слід орієнтуватися на сензитивні періоди розвитку та провідні види діяльності дітей певного віку.

Розвивальної спрямованості. Наповнювати осередки і поновлювати їх вміст необхідно з урахуванням зони актуального й найближчого розвитку в контексті особистісно-орієнтованого підходу й творчого розвитку дитини.

Ампліфікації. Важливо урізноманітнювати умови розвитку, можливості для дитини якісно проживати сьогодення у тривимірному предметному просторі, співмірному діям її рук. Відповідно до психолого-педагогічної концепції ампліфікації зміст середовища має максимально збагачувати зміст форм діяльності дитини в ньому, задовольняти потреби її розвитку.

Інтеграції спілкування, гри, праці, пізнавально-пошукової, рухової, художньо-мовленнєвої, образотворчої та інших видів діяльності дитини.

Функціональності. Окремі елементи предметного середовища слід підлаштовувати до певних освітніх цілей і програмового змісту. Вони мають бути зручними в користуванні, мобільними, забезпечуваити зручний перехід від одного виду діяльності до іншого.

Культуровідповідності, зв’язку з реальним життям.

Діалогічності. Просторове розміщення й зміст наповнення осередків має спонукати дітей до співтворчості й співпраці з однолітками й дорослими. Зокрема створювати умови для спільного проживання соціокультурного, професійного, особистісного досвіду педагога й життєвого досвіду дитини.

Динамічності. Змістове наповнення має бути мобільним, просто змінюваним. За відносної постійності середовища, яка гарантує дитині відчуття комфорту й захищеності, слід забезпечити гнучкість середовища, його керованість, корегування. Предметне середовище необхідно періодично оновлювати, вносити до нього нові засоби навчання або ті, які діти вже трохи забули. Періодичність, якісні та кількісні параметри цих змін визначають педагоги, виходячи з міркувань психолого-педагогічної доцільності та з урахуванням інтересів, уподобань, креативних ідей вихованців.

Активності, самостійності і творчості. Середовище має спонукати до проявів у ньому активності та взаємодії з його наповненням, а також містити механізми для зниження надмірної активності, які «переключатимуть» дитину на інші види діяльності.

Емоційного благополуччя. Принцип базується на відчутті індивідуального комфорту дорослого й дитини у предметному середовищі. Для цього важливо забезпечити кожному різноманітність вражень на загальному позитивному емоційному тлі.

Центрування. Дає дітям змогу комфортно розташуватися у просторі для одночасної участі в різних видах діяльності. Дітям необхідно мати змогу:

· об’єднуватися в підгрупи за інтересами або пропозицією педагога;

· діяти, не заважаючи одне одному;

· почергово змінювати вид діяльності й відповідні локації.

Естетичності. За умови дотримання загальних канонів естетичної організації розвивального предметного середовища важливо поєднувати звичні й неординарні елементи в облаштуванні та оформленні приміщень, дизайні майданчиків, інших ділянок території закладу.

Безпеки. Облаштовувати розвивальне предметне середовище слід відповідно до санітарно-гігієнічних, техніко-ергономічних норм безпеки щодо будівель, ділянок, обладнання та навчальних засобів.

Як створити модель

Моделі розвивального предметного середовища можуть мати форму елементарного макета приміщення або ділянки території. Також його можна моделювати у формі схеми, малюнка, плану, які унаочнюють ідеї проєктування. Різні варіати моделей доцільно використати в оформленні групових приміщень, ігрових майданчиків для паралельних вікових груп. Варіативність проєктування й моделювання, облаштування розвивального предметного середовища створює оригінальний, індивідуальний образ кожного дитячого садочка, кожної групи.

Розвивальне предметне середовище проєктують і моделюють так, аби повноцінна освітня робота з вихованцями могла тривати упродовж усього періоду перебування дітей у закладі — під час різних режимних процесів, у різних видах організованої та самостійної діяльності дітей як у приміщеннях, так і на майданчиках, інших ділянках території закладу, передбачених для освітньої роботи. За допомогою такого предметного середовища педагог створює необхідні умови, що забезпечують особистісне зростання кожної дитини.

Організація дитячої життєдіяльності у створених у групових приміщеннях і на ділянках функціональних осередках забезпечує прагнення дітей до вільної діяльності, право вибору місця і змісту обраної активності. Проте обмеженість площ приміщень і ділянок закладу дошкільної освіти, лімітована кількість певних засобів та обладнання можуть створювати деякі складнощі. Ось чому, крім невеликих локальних осередків у групових приміщеннях, важливо проєктувати й облаштовувати також великі функціональні центри, як от:

· фізкультурна зала,

· музично-театральна зала,

· художня майстерня,

· експериментальна лабораторія,

· кімната природи,

· мінімузей тощо.

Якими мають бути освітні осередки

З освітніх осередків у групових приміщеннях традиційно виокремлюють:

· ігровий з локаціями для ігор —

· – сюжетних;

· – конструкторсько-будівельних;

· – настільних дидактичних;

· – спортивних;

· – інтелектуальних;

· природничий,

· відпочинковий,

· книжковий,

· самостійної художньої, театралізованої, освітньо-пізнавальної діяльності,

· батьківський,

· виставковий тощо.

Кількість, види, локальне розміщення осередків у групі може змінюватися залежно від віку дітей, рівня та змісту програмових вимог, нових тенденцій у дошкільній освіті, пріорітетних напрямів освітньої роботи з дитячим колективом. Вибір осередків має бути реальним, педагогічно виправданим і функціональним.

Книжковий осередок іноді вдало поєднують із куточком релаксації і відпочинку, а батьківський — із виставковим.

Аби уникнути скупченості дітей і конфліктів у групових осередках, важливо не лише раціонально розмістити їх у просторі, а й спільно з вихованцями виробити прості правила діяльності в них. Такі правила варто встановити стосовно тривалості перебування у центрі, кількості учасників, способу переходу до іншого осередку, користування обладнанням тощо.

Якими нормативними документами керуватися

Основу змісту розвивального предметного середовища ЗДО складають засоби навчання та обладнання, рекомендовані нормативними документами МОН. Насамперед, слід керуватися Примірним переліком ігрового та навчально-дидактичного обладнання для закладів дошкільної освіти, який затверджений наказом МОН від 19.12.2017 № 1633, щорічними Переліками навчальної літератури, рекомендованої МОН для закладів дошкільної освіти. Проте ці документи не регламентують кількість та асортимент засобів навчання та обладнання. Їх можна варіювати для кожного окремого закладу дошкільної освіти залежно від:

· типу;

· профільності;

· кількості дітей;

· приміщень і ділянок території, їхніх площ;

· доступних джерел фінансування;

· динамічного осучаснення асортименту;

· творчого потенціалу колективу;

· підтримки з боку батьківської громадськості тощо.

Важливо грамотно систематизувати розвивальне предметне середовище, чітко розуміти призначення його наповнення й доцільно обирати для нього місце розміщення. Лише за таких умов педагог матиме змогу ефективно застосовувати різні видів обладнання й навчальні засоби у просторі дитячого садка.

На допомогу практикам вітчизняними науковці запропонували сучасну класифікацію обладнання закладів освіти, зокрема й дошкільних:
- обладнання закладів освіти — сукупність усіх навчальних матеріальних засобів, які формують освітнє середовище та сприяють організації освітнього процесу в закладах освіти;
- обладнання загального призначення — меблі для дітей і педагогів, обладнання для медичного кабінету, кухні, пральні тощо. Примірний перелік не подає обладнання загального призначення;
- засоби навчання — джерело формування знань, умінь і навичок, сприяють освітньому впливу на дітей, організації різних видів діяльності дітей. Серед них:

• іграшки;

• предмети матеріальної культури;

• моделі;

• оптичні, контрольно-вимірювальні прилади;

• пристрої, пристосування;

• інвентар, посуд;

• музичні, художні інструменти;

• матеріали для образотворчої діяльності, художньої праці тощо;

• друковані навчально-наочні засоби;

• допоміжні друковані засоби навчання;

• друковані навчальні програмно-методичні засоби;

• технічні засоби;

• фізкультурне, образотворче, ігрове спеціалізоване обладнання.

Як запобігти надлишковості

Проєктуючи, моделюючи та облаштовуючи розвивальне предметне середовище для певної вікової групи, слід обирати засоби й обладнання відповідних розмірів, допустимих матеріалів, зручних конструкцій. Необхідно визначати оптимальні варіанти їх заміни, взаємного поєднання, зручні місця розміщення і зберігання.

Важливо продумувати все до дріб’язку, зокрема і кольорову палітру в дизайні. Предметне оточення не має відволікати увагу, збуджувати дитину. Хоча певні його ділянки можуть бути яскравішими, більш заповненими, як-от в ігровому осередку. При цьому в освітньо-пізнавальному вони мають бути більш приглушеними, а у спальні — ще спокійнішими.

В оформленні слід уникати надлишку картин, плакатів, стендів, моделей, макетів тощо. Все це розпорошує увагу дітей, перенапружує їх, психологічно втомлює. Домірність і органічність —важлива умова оздоблення інтер’єрів елементами декору.

Зміна підходів в системі дошкільної освіти відкрила широкі можливості для творчого самовиявлення педагогів; широкого співробітництва з батьківською, науковою, освітянською громадськістю на партнерських засадах; активного розроблення, апробації та впровадження інноваційних методик, технологій, засобів. Головне тут — не перетворити впровадження модних лайфхаків на самоціль, а рухатися курсом інноваційного поступу заради поліпшення якості освіти, щасливого проживання нашими вихованцями неповторного періоду дошкільного дитинства.

Життя за розкладом, або Навіщо дитині розпорядок дня.

Для дітей раннього та дошкільного віку розпорядок — основа виховання. У перші три роки життя працездатність нервової системи часто змінюється, а тому діти перебувають у постійному фізіологічному стресі. Сюди слід додати ще й ріст скелету, розвиток внутрішніх органів і головного мозку, насичене бурхливе емоційне життя й вікові кризи. Можна лише дивуватися, як дітям вдається з усім цим упоратися. Саме правильний розпорядок і запобігає перевтомі, зміцнює здоров’я, допомагає витримати колосальні навантаження.

Що таке правильний розпорядок дня

Правильний розпорядок дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що чіткий розпорядок дня дає змогу виховати здорову дитину та оптимізувати її розвиток.

Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного розпорядку дня дитини. «Яка різниця, коли він/вона лягає спати?», «Він/вона ж тата до ночі з роботи чекає», «У мене немає часу з ним/нею марудитися!» — такі фрази часто лунають під час бесід педагогів з батьками.

Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується, вона швидко втомлюється, скаржиться на головний біль. І, як наслідок, у дитини розвиваються психосоматичні захворювання. Батьки починають водити її до лікарень лікувати незрозуміло від чого. Хоча насправді проблема криється в порушенні розпорядку дня.

Часто на прийомі в лікаря батьки, які витратили чимало коштів на лікування дитини, не можуть повірити в те, що достатньо відновити розпорядок дня й симптоми незрозумілої хвороби зникнуть. Вони відмовляються брати на себе батьківську відповідальність і продовжують «заліковувати» дитину, хоча насправді лише погіршують її стан. Як свідчить досвід, таких батьків більшість. Через це дитина стає заручником психоемоційної незрілості дорослих, їхнього низького духовно-культурного й інтелектуального рівнів.

Скільки має спати дитина

Повноцінний сон має мати достатню для відповідного віку тривалість і глибину, як-от:

у перші місяці життя дитина спить 20–22 години;

у перший рік — 16–17 годин;

у 2–3 роки — 14–15 годин;

у 4–5 років — 13 годин;

у 6–7 років — 12 годин.

Будь-які скорочення сну хоча б на дві години негативно позначаються на функціональному стані мозку. У дитини знижується працездатність, опірність організму до різноманітних інфекцій, підвищується втомлюваність. Тому діти зі слабким здоров’ям або ті, які одужують після хвороби, мають спати ще більше, ніж здорові.

Нестача сну на першому році життя дитини має небезпечні відстрочені наслідки у віці 3–4 роки. Вони можуть зумовлювати:

проблеми зі здоров’ям;

агресивність у поведінці;

порушення сну.

Тривалі порушення сну в дитини можуть мати опосередкований вплив на батьків. Зокрема, виявлено підвищення рівня депресій у матерів.

Також, аби сон насправді був повноцінним, для нього слід точно встановити час засинання й пробудження дитини. Батьки мають привчати дитину прокидатися й лягати спати в той самий час. Завдяки цьому в неї сформується умовний рефлекс щодо часу й обстановки сну, приміром, приглушене світло в кімнаті, казка на ніч з вуст тата/мами тощо.

Щоб сон дитини був здоровим, увечері варто обмежити її активні ігри, роботу за комп’ютером та забавки з будь-якими девайсами. Вечеря має бути легкою, без цукерок, шоколаду й міцного чаю. Обов’язково слід провітрювати дитячу кімнату, навіть якщо за вікном несприятлива й холодна погода. Адже прохолодне повітря сприяє швидкому засинанню й глибокому сну.

Чому денний сон важливий

Сон дорослої людини — монофазний. Це означає, що їй достатньо лише сну вночі. Дитячий сон поліфазний за своєю природою. При цьому кількість фаз, тобто періодів сну впродовж доби, скорочується в міру зростання дитини. Дошкільник може неперервно не спати 5,5–6 годин. Тож якщо дитина перебуває в дитячому садку більше п’яти годин, її потрібно вкладати спати вдень на 2–2,5 години. Денний сон дитини до шести років має тривати не менше двох годин — з 12-ї до 14-ї або з 13-ї до 15-ї години. Це час відновлення організму.

Тож чим корисний денний сон для дитини?

Зміцнює здоров’я

Добові біоритми сну й неспання визначають усі ритмічні процеси дитячого організму — від річних і багаторічних циклів росту до мікроритмів, які діють на рівні клітини й тривають частку секунди. Позбавляючи дитину денного сну, дорослі створюють підґрунтя для розладу біоритмів або десинхронозу. Серед його наслідків:

• підвищена збудливість і втомлюваність;
• затримка нервово-психічного й фізичного розвитку;
• відставання в рості;
• зниження імунітету;
• схильність до частих ГРЗ і дитячих інфекцій.

Стимулює розвиток

Денний сон допомагає засвоювати нові знання, зокрема й ті, які дошкільники отримують під час підготовчих занять до навчання у школі.

За допомогою електроенцефалографії вчені дослідили так звану біоелектричну активність дитячого мозку — рух нервових імпульсів відростками нейронів. Виявилося, що енцефалограма, знята під час сну в немовляти, практично не відрізняється від такої самої в дорослої людини. «Дозрівання» енцефалограми, типової для неспання, триває до 12–18 років. Це означає, що активність дитячого мозку під час сну за якістю перевершує його роботу за неспання.

Під час сну мозок людини перемикається зі сприймання інформації на режим її опрацювання й засвоєння. Що менша дитина, то більше вона дізнається, запам’ятовує. Отже, що більше денних «пауз» необхідно дитині, то довше має тривати її сон.

Поліпшує нічний сон

Той аргумент, що денний сон зміцнює нічний, часто дивує батьків. Утім, насправді дошкільник, який не спав удень, до кінця дня зазвичай так збуджується, що ввечері не може заснути, навіть якщо дуже хоче. Перенавантажений денними враженнями й інформацією мозок у такий спосіб сигналізує про складнощі з переробленням і засвоєнням даних. Наслідком безсоння є підвищена тривожність, нічні страхи й жахіття.

Денний сон допомагає згладити вплив на організм дошкільника стресових чинників і несприятливої екологічної ситуації. Коли дитина спить, мозок виробляє спеціальні захисні білки, завдяки яким нервова система адаптується до підвищених навантажень. Тож дуже важливо переконати батьків не змінювати звичний режим сну й неспання дитини у вихідні дні, а також під час літньої відпустки.

Як організувати діяльність протягом дня

Діяльність дитини має бути різноманітною й обов’язково чергуватися з денним сном. Протягом дня слід пропонувати дитині малювати, ліпити, конструювати, переглядати мультфільми, грати в активні рухливі ігри на свіжому повітрі. Бажано не менше години виділяти на розвивальні заняття. Окрім того, у дитини обов’язково має бути особистий час, коли вона може гратися сама, про щось розмірковувати, за чимось спостерігати.

Допомога мамі, а саме обов’язки, які дитині під силу виконати, — це не лише елемент правильного виховання, а й запорука фізичного розвитку й зміцнення здоров’я. Привчаючи дитину до дисципліни, порядку, охайності й праці, можна сформувати в неї такі риси, як наполегливість, цілеспрямованість, стратегічне бачення ситуації, самостійність. У майбутньому така людина впорається з будь-якими негараздами.

Привчившись до розпорядку дня в дитячому садку, удома дитина зазвичай знову потрапляє у звичну обстановку без правил і обмежень. Цього достатньо, щоб розпочався невротичний процес. Тому педагогу потрібно розповідати батькам про важливість розпорядку дня, що за чим має відбуватися і чому. Звісно, дотримуватися ідентичного розпорядку вдома інколи складно. Тож до нього можна внести незначні корективи, які враховуватимуть умови життя родини*.

Дотримуватися розпорядку дня — не найскладніше, чого можна навчити дитину. Якщо батьки заохочуватимуть дитину та подаватимуть особистий приклад, вони розвиватимуть в неї організованість. Такій дитині значно легше буде адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше — сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників.

Ігрові технології в ДНЗ

«Гра породжує радість, свободу, достаток,

спокій в собі і навколо себе,

світ зі світом »

Фрідріх Фребель

Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом усього його життя. Тож не дивно, що проблема гри привертала і привертає до себе увагу дослідників: педагогів, психологів, філософів, соціологів, мистецтвознавців, біологів.

У дослідженнях Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, А. В. Запорожця, Д. Б. Ельконіна гра визначається як провідний вид діяльності, який виникає не путм спонтанного дозрівання, а формується під впливом соціальних умов життя і виховання. У грі створюються сприятливі умови для формування здібностей виробляти дії в розумовому плані, здійснює психологічні заміни

реальних об'єктів.

Більшість психологів і педагогів розглядають гру в дошкільному віці як діяльність, визначальну психічний розвиток дитини, як діяльність провідну, в процесі якої виникають психічні новоутворення.

Гра - найбільш доступний для дітей вид діяльності, це спосіб переробки отриманих з навколишнього світу вражень, знань. Уже в ранньому дитинстві дитина має найбільшу можливість саме в грі, а не в будь-якій іншій діяльності, бути самостійним, на свій розсуд спілкуватися з однолітками, вибирати іграшки і використовувати різні предмети, долати ті чи інші труднощі, логічно пов'язані з сюжетом гри, її правилами.

Мета ігрової терапії - не змінювати дитини і не переробляти його, не вчити його якимось спеціальним поведінковим навичкам, а дати можливість "прожити" в грі хвилюючі його ситуації при повній увазі і співпереживанні дорослого.

Використовуючи ігрові технології в освітньому процесі, дорослому необхідно володіти доброзичливістю, вміти здійснювати емоційну підтримку, створювати радісну обстановку, заохочення будь-якої вигадки і фантазії дитини. Тільки в цьому випадку гра буде корисна для розвитку дитини і створення позитивної атмосфери співпраці з дорослим.

Ігрові моменти дуже важливі в педагогічному процесі, особливо в період адаптації дітей в дитячому закладі. Починаючи з двох - трьох років їх основне завдання - це формування емоційного контакту, довіри дітей до вихователя, вміння бачити в воспитателе доброго, завжди готового прийти на допомогу людини (як мама, цікавого партнера в грі. Перші ігрові ситуації повинні бути фронтальними, щоб ні дитина не відчував себе обділеним увагою. Це ігри типу "Хоровод", "Догонялки" і "Видування мильних бульбашок".

Надалі важливою особливістю ігрових технологій, які використовую я в своїй роботі, є те, що ігрові моменти проникають в усі види діяльності дітей: праця і гра, навчальна діяльність і гра, повсякденна побутова діяльність, пов'язана з виконанням режиму і гра.

У діяльності за допомогою ігрових технологій у дітей розвиваються психічні процеси.

Ігрові технології, спрямовані на розвиток сприйняття.

Для дітей З-х років можлива організація ігрової ситуації типу "Що котиться?" - вихованці при цьому організовані в веселу гру - змагання: "Хто швидше докотилася свою фігурку до іграшкових воріт?" Такими фігурками може бути кулька і кубик, квадратик і коло. Педагог разом з дитиною робить висновок, що гострі кути заважають котитися кубику і квадратику: "Шарик котиться, а кубик - ні". Потім вихователь вчить малюка малювати квадрат і коло (закріплюються знання).

Ігрові технології можуть бути спрямовані і на розвиток уваги.

У дошкільному віці відбувається поступовий перехід від мимовільної уваги до безпідставного. Довільна увага передбачає вміння зосередитися на завданні, навіть якщо воно не дуже цікаво, але цього необхідно вчити дітей, знову використовуючи ігрові прийоми.

Наприклад, ігрова ситуація на увагу: "Знайди той самий" - вихователь може запропонувати малюкові вибрати з 4-6 кульок, кубиків, фігурок (за кольором, розміром, іграшок "такий же", як у нього. Або гра "Знайди помилку" , де дорослий спеціально припускається помилки в своїх діях (наприклад, малює на засніженому дереві листя, а дитина повинна її помітити.

Ігрові технології допомагають у розвитку пам'яті, яка так само, як і увага поступово стає довільною. У цьому дітям допоможуть гри типу "Магазин", "Запам'ятай візерунок" і "Намалюй, як було" та інші.

Ігрові технології сприяють розвитку мислення дитини. Як ми знаємо, розвиток мислення дитини відбувається при оволодінні трьома основними формами мислення: наочно-дієвим, наочно-образним і логічним.

Наочно-дієве - це мислення в дії. Воно розвивається в процесі використання ігрових прийомів і методів навчання в ході здійснення дій, ігор з предметами і іграшками.

Образне мислення - коли дитина навчилася порівнювати, виділяти найістотніше в предметах і може здійснювати свої дії, орієнтуючись не на ситуацію, а на образні уявлення.

На розвиток образного і логічного мислення спрямовані багато дидактичні ігри. Логічне мислення формується в процесі навчання дитини вмінню міркувати, знаходити причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки.

За допомогою ігрових технологій розвиваються і творчі здібності дитини. В тому числі, мова йде про розвиток творчого мислення та уяви. Використання ігрових прийомів і методів в нестандартних, проблемних ситуаціях, що вимагають вибору рішення з ряду альтернатив, у дітей формується гнучке, оригінальне мислення. Наприклад, на заняттях з ознайомлення дітей з художньою літературою (спільний переказ художніх творів або твір нових казок, історій) вихованці отримують досвід, який дозволить їм грати потім в ігри-вигадки, гри - фантазування.

Комплексне використання ігрових технологій різної цільової спрямованості допомагає підготувати дитину до школи. З точки зору формування мотиваційної та емоційно-вольової готовності до школи, кожна ігрова ситуація спілкування дошкільника з дорослими, з іншими дітьми є для дитини "школою співпраці", в якій він вчиться і радіти успіху однолітка, і спокійно переносити свої невдачі; регулювати свою поведінку відповідно до соціальних вимог, однаково успішно організовувати подгрупповие і групові форми співпраці. Проблеми формування інтелектуальної готовності до школи вирішують ігри, спрямовані на розв тя психічних процесів, а також спеціальні ігри, які розвивають у малюка елементарні математичні уявлення, знайомлять його зі звуковим аналізом слова, готують руку до оволодіння письмом.

Таким чином, ігрові технології тісно пов'язані з усіма сторонами виховної та освітньої роботи дитячого садка і рішенням його основних завдань. Однак існує аспект їх використання, який спрямований на підвищення якості педагогічного процесу через рішення ситуативних проблем, що виникають в ході його здійснення. Завдяки цьому ігрові технології виявляються одним з механізмів регулювання якості освіти в дитячому садку: вони можуть бути використані для нівелювання негативних факторів, що впливають на зниження його ефективності. Якщо з дітьми займаються ігровою терапією систематично, то вони набувають здатність керувати своєю поведінкою, легше переносити заборони, стають більш гнучкими в спілкуванні і менш сором'язливими, легше вступають в співпрацю, більш "пристойно" висловлюють гнів, позбавленими боязні. В їх ігровий відображенням відносин людей. як один з ефективних видів ігротерапевтіческіх коштів використовуються народні ігри з ляльками, потішками, хороводами, іграми-жартами.

Використовуючи в педагогічному процесі народні ігри, я не тільки реалізую навчальні та розвиваючі функції ігрових технологій, але і різні виховні функції. Вони одночасно долучають вихованців до народної культури. Це важливий напрям регіонального компонента освітньої програми дитячого садка. Таким чином, до феномену гри варто ставитися як до унікального явища дитинства. Гра - це не тільки імітація життя, це дуже серйозна діяльність, яка дозволяє дитині самоствердитися, самореалізуватися. Беручи участь в різних іграх, дитина вибирає для себе персонажі, які найбільш близькі йому, відповідають його моральним цінностям і соціальним установкам. Гра стає фактором соціального розвитку особистості.

Організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі

У народі кажуть:

«Де гра – там і радість»

Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису – вроджений потяг до гри. Переоцінити її значення в життя дитини важко. А уявити дитинство без неї взагалі не можливо.

Хочеш бути здоровим – грайся,

Хочеш бути розумним – грайся,

Хочеш бути щасливим – грайся! – так стверджує народна мудрість.

Гра – це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити малюка читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити, розуміти.ю творити.

Виявляючи цікавість до світу дорослих, але не маючи можливості включитись до нього, дошкільник моделює цей світ у грі. Ця діяльність є соціальною за своїм походженням і змістом, вона виникає в ході ускладнення досвіду людства, його виробничих та культурних взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет та ролі в грі діти запозичують у суспільстві.

Гра - провідна діяльність дошкільнят, в якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи в уявних ситуаціях їх життя, працю та стосунки

Гра - це діяльність, у якій дитина спочаткуемоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні - освітня лінія «Гра дитини», чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Я у Світі», «Дитина» («Граючись – зростаємо».

Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Умовно виділяють два класи ігор:

ü Ігри з ініціативи дітей(творчі);

ü Ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами(дидактичні, рухливі).

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність та відносини людей.

Творчі ігри, в свою чергу, поділяються на:

ü Сюжетно-рольові ігри;

ü Театралізовані ігри;

ü Ігри-драматизації;

ü Конструкторські ігри.

Сюжетно-рольові ігри.

Cюжетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільників, яка задовольняє вікові потреби дітей та допомагає оволодіти знаннями і вміннями. У грі починається моральний та розумовий розвиток дитини, а головне – становлення особистості.

Відомі два джерела, які живлять дитячі задуми, спонукають реалізувати їх у грі.

Перше – явища і події навколишньої дійсності, які випадково спостерігають діти і які викликають у них інтерес.

Друге – продумана, послідовна організація дорослими доступних, цікавих вражень, що можуть збагачувати зміст гри.

Дошкільне дитинство — особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти в плані загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками.

Всі ці найважливіші якості та здібності зароджуються і розвиваються в розмовах із дорослим і не на заняттях із фахівцями, а в сюжетно-рольові грі, в якій діти беруть на себе ролі дорослих людей, і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) діяльність дорослих та взаємини між ними

У такій грі найбільше інтенсивно формуються всі психічні якості особливості особистості дитини. Ігрова діяльність впливає на формування довільності поведінки і всіх психічних процесів — від елементарних до найскладніших. Виконуючи ігрову роль, дитина підпорядковує цьому завданню всі свої імпульсивні дії. В умовах гри діти краще зосереджуються і більше запам'ятовують, ніж за безпосереднім завданням дорослого. Свідома мета — зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух -раніше й легше всього виділяється дитиною в грі.

Гра впливає на розумовий розвиток дошкільника. Діючи із предметами-замінниками, дитина починає оперувати в уявному, умовному просторі, Предмет-замінник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в плані образів і уявлень. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина має різні точки зору та починає бачити предмет із різних сторін. Це сприяє розвитку найважливішої розумової здібності людини, що дозволяє уявити інший погляд та іншу точку зору.

Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в уявній ситуації; реальні предмети використовуються як інші, уявні; дитина бере на себе ролі уявних персонажів. Така практика дії в уявному просторі сприяє тому, що діти набувають здатність до творчої уяви.

Спілкування дошкільника з однолітками відбувається здебільшого також у процесі спільної гри. Граючись разом, діти починають брати до уваги бажання та дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, розробляти і реалізовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

Величезне значення гри для розвитку психіки та особистості дитини дає підставу вважати, що саме ця діяльність є в дошкільному віці провідною.

Центральним моментом рольової гри є роль, що бере на себе дитина. При цьому вона не просто називає себе ім'ям відповідної дорослої людини («Я — космонавт», «Я — мама», «Я — доктор»), але, що є найголовнішим, діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе і цим нібито ототожнює себе з нею. Саме ігрова роль у концентрованій формі втілює в собі зв'язок дитини зі світом дорослих. Найбільш характерним моментом ролі є те, що вона неможлива без практичної ігрової дії. Роль вершника, лікаря або шофера неможливо виконувати тільки в уяві, без реальних, практичних ігрових дій.

Сюжет гри — це та частина дійсності, що відтворюється дітьми в грі (лікарня, родина, війна, магазин тощо). Сюжети ігор відтворюють конкретні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від цих конкретних умов разом із розширенням кругозору дитини та її знайомством з навколишнім. Основним джерелом рольових ігор є знайомство дитини із життям і діяльністю дорослих.

Зміст гри — це те, що відтворюється дитиною як центральний момент у людських взаєминах. Конкретний характер взаємин між людьми, які діти відтворюють у грі, може бути різним і залежати від взаємин реального дорослого з оточення дитини.

Те, що робить мама зі своєю дочкою, дочка буде відтворювати зі своєю лялькою (або подружкою по грі). Людські взаємини та умови, в яких живе дитина, визначають не тільки сюжети, але, насамперед, зміст дитячих ігор. Таким чином, гра виникає з умов життя дитини і відбиває, відтворює ці умови.

Комплексний метод керівництва ігровою діяльністю передбачає два основних етапи:

1. Виникнення гри на основі вражень дітей у процесі ознайомлення із суспільними явищами, поглиблення і розвиток її за допомогою іграшок та замінників.

2. Активізація педагогічно доцільного змісту ігор – знань, моральних уявлень, творчості, самостійності – за допомогою рольового спілкування вихователя з дітьми, введення правил колективної гри.

Для забезпечення правильної організації та проведення сюжетно-рольової гри, необхідні:

- чіткість та послідовність планування навчально-виховної роботи з керівництва творчими іграми;

- зв’язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею, спрямованими на задоволення потреби гри;

- складання перспективного планування підготовки сюжетно-рольових ігор на рік;

- конкретизація ігрової ситуації, безпосередньо вихователем у період гри, спираючись на знання та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, досвід, такт, педагогічну майстерність.

Методичні рекомендації до проведення сюжетно-рольових ігор

І. Вимоги до гри:

- кожна дитина повинна вміти виконувати будь-яку роль тієї чи іншої гри (мінятися ролями);

- вживати ввічливі слова – необхідна умова культури спілкування;

- включати в сюжетно-рольові ігри лічбу та вимір, переходячи від конкретних форм до більш абстрактних;

- ігровий матеріал має бути привабливий і розміщений у доступних для дітей місцях.

ІІ. Керівництво вихователя грою:

- знати психологічні та вікові особливості дітей дошкільного віку, індивідуальні – кожної дитини;

- завойовувати довіру у вихованців, розуміти ігрові задуми дітей, їх переживання, вміти встановлювати з ними дружні контакти;

- вміти пробудити у дитини інтерес, цікавість до гри, бажання гратися в колективі однолітків;

- добре знати структуру рольової гри, її чотири компоненти (розподіл ролей, ігрові дії ролей, ігрове застосування предметів та їх умовну заміну іншими предметами, стосунки між гравцями);

- проводити роботу з дітьми по ознайомленню з навколишнім життям, працею дорослих у різних сферах, щоб діти мали певні конкретні знання про навколишню дійсність, які б вони могли використати в грі;

- розвивати в процесі гри у дошкільників творчість, фантазію, уяву, використовуючи різноманітні прийоми: запитання, заохочення, репліку, вказівку, оцінку окремих персонажів, тощо;

- тримати в полі зору всіх учасників гри, а часом самому бути її учасником (з молодшими гратися разом, у старших дошкільників розвивати самостійність, цілеспрямованість, наполегливість);

- сприяти організації дитячого колективу у грі, вихованню дружніх почуттів.

Театралізовані ігри

Театралізована діяльність пов’язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів.

Театралізована діяльність є ефективним засобом педагогічного впливу на розвиток особистості дошкільника. Вона передбачає формування в дошкільників умінь «входити в образ» та «утримувати» його впродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлювати мовленнєві та виконавські дії; передавати характерні особливості різних художніх образів; переносити здобуті уявлення в самостійну ігрову діяльність; прищеплювати дітям інтерес до театру як до виду мистецтва.

У розмаїтті засобів впливу на формування особистості дитини дошкільного віку, важливе місце посідає театр. Цей особливий вид мистецтва органічно поєднує у собі художнє слово, драматичну дію, музику, живопис і літературу. Театр допомагає дитині глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає її до самовдосконалення, викликаючи естетичні почуття та емоції, розширює світогляд та мовленнєві здібності.

Під час театралізованої діяльності формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки: сором'язливим та невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовним - навчитися витримки. Театр - це високий рівень естетичного виховання, позитивного впливу на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію народу.

Залучати дітей до театрально-ігрової діяльності слід з раннього віку. Це театр іграшок, театр на фланелеграфі, настільний, пальчиковий театри, створені вихователями театри хитунців, павутинок та «топотушок». Прості за змістом казки та розповіді, яскраві, естетично оформлені персонажі та декорації театрів приваблюють малюків, викликають позитивні емоції, сприяють розвитку комунікативних умінь ти навичок. Для старших дошкільнят це вже ігри-драматизації та імпровізації, лялькові вистави за участю самих дітей. Діти з великою радістю переглядають показані дорослими дійства і із задоволенням беруть участь у них.

Адже театр - це завжди свято. Воно об'єднує та згуртовує дітей. Вони вчаться на чужих вчинках аналізувати свою поведінку, розуміти своїх однолітків, старших людей. А педагогам важливо виявити в кожному вихованцеві його здібності, нахили. Проте, аж ніяк не можна поділяти дітей на здібних і нездібних до сценічної діяльності. З ними всіма можна розігрувати будь-який сюжет, бо малі відтворюють сценічне дійство легко, щиро й самобутньо. Недарма К.Станіславський зауважив, що акторам слід вчитися щирості у мистецтві саме у дітей.

Під час театрально-ігрової діяльності дітей розвиваються творчі та інтелектуальні здібності, вдосконалюється координація рухів, жестів, міміки, розвивається виразність мовлення. Дошкільники набувають багатьох корисних практичних умінь та навичок. Вони навчаються працювати з різними театральними ляльками: водити їх, озвучувати, передавати характер персонажа; виражати почуття героїв у міміці та жестах, обігрувати сюжети улюблених казок через гру-драматизацію та різні види театрів.

Театралізовані ігри — розігрування в ролях певного літературного твору і відтворення за допомогою виразних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів. Вони дозволяють звертатися до різних видів художньої діяльності дітей, надають можливості для різноманітних творчих проявів, включають не тільки дії дітей з ляльковими персонажами або власні дії відповідно до ролей, а літературну діяльність (вибір теми, складання або інсценування літературних творів тощо); образотворчу (оформлення костюмів персонажів, малювання декорацій, виготовлення необхідних атрибутів); музичну (виконання знайомих пісеньок від особи персонажів, їх інсценування, наспівування, пританцьовування ). Як бачимо, це досить складний вид дитячої діяльності. Адже театралізована гра вимагає від дітей наявності певних художніх інтересів, достатньо сильних вражень від сприймання художніх творів, певних виконавчих навиків, володіння засобами виразності.

У театралізованій грі яскраво проявляється і розвивається дитяча творчість. В ній дошкільнята одночасно стають і драматургами, і режисерами. І хоча творчість в такій грі спирається на відтворення знайомого матеріалу, дитина вносить в нього своє тлумачення, вигадку, фантазію. Малюки не просто копіюють образи, а ніби комбінують своє уявлення, передають власне ставлення до зображеного, свої почуття, переживання.

У своїй роботі слід дотримуватися основних принципів програми (принципи — основні положення, що визначають діяльність педагога, характер пізнавальної діяльності дітей.). А саме:

1. Принцип зв'язку з життям. Використовувати літературні твори, малі фольклорні жанри, казки, зміст яких є відображенням реальної дійсності минулого і сьогодення нашого суспільства, людства взагалі. Добирати сценарії вистав, близькі й зрозумілі дітям, спиратись в роботі з драматизації на вміння і навички, набуті дітьми в процесі життя.

2. Принцип науковості. Будувати роботу художньо-театральної студії з урахуванням особливостей вікової дитячої психології (типів темпераменту, характеру дитини, психічних процесів). Використовувати в роботі багату театральну спадщину М. С. Щепкіна, В. І. Немировича-Данченка, К. С. Станіславського. Давати можливість дітям розуміти й оперувати термінами театральної абетки

3. Принцип систематичності в опануванні знань і навичок. Система занять із дітьми кожної вікової групи з театральної діяльності.

4. Принцип доступності. Добирати обігруваний матеріал згідно з віковими особливостями дітей та Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі».

5. Принцип свідомості й активності. Пояснювати дітям причинно-наслідкові зв'язки процесу праці над виставою і кінцевим результатом. Доводити до їхньої свідомості значущість гри кожного з них для інших людей, для колективу. Спонукати дітей до активної взаємодії з педагогом, з іншими дітьми під час підготовки до вистави. Заохочувати прояви творчої ініціативи, самостійності, активності, фантазії.

6. Принцип міцності засвоєння набутих знань умінь і навичок. Систематично повторювати в різних формах, ситуаціях засоби виразності: міміка, жести, рухи, інтонація. Розвивати пам'ять, мислення, розширюємо світогляд.

7. Принцип індивідуального підходу до дітей в умовах колективної роботи. Шукати, виявляти, розвивати обдарованість у дітей у контексті акторських знань, умінь, навичок. Гуманно ставитися до дитини: педагогічно вміло виправляти помилки, коригувати гру, заохочувати, стимулювати правильну поведінку та діяльність.

8. Принцип виховного змісту. Виховний характер змісту сценаріїв вистав, аналіз поведінки героїв, їхніх вчинків; уміння бути чемним у ролі глядача й актора; уболівання за якісно позитивний кінцевий результат роботи з усього колективу, що працює над виставою.

9. Принцип наочності. Шлях дитячого пізнання починати з живого споглядання, пов'язуючи з обов'язковим суттєвим поєднанням. Адже дитина мислить формами, фарбами, відчуттями взагалі. Обов'язково залучати дітей до роботи з естетичного оформлення матеріалу — костюмів, декорацій, відеоматеріалу, музичного супроводу, використовувати роль педагога як приклад для наслідування.

Конструкторські ігри

Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок, організації та зближенню діте6й, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природній матеріал(пісок, глина, шишки), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

Ігри з правилами

Такі ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного, розумового розвитку, виховання характеру і волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов’язково мають врахувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.

Дидактичні ігри

Дидактична гра — гра, спрямована на формування. У дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах;

1) власне дидактична гра, що грунтується, на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа), у якій провідна роль, належить вихователеві, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення).

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, що, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння передавати думки за допомогою слів, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування. Головна особливість дидактичних ігор полягає в тому, що завдання дітям ставляться в ігровій формі. Діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання, оволодівають навичками дій з певними предметами, вчаться культурі спілкування один з одним. Дидактична гра має на меті навчити дитину чомусь новому або закріпити в ній ті чи інші знання, сформувати навички орієнтації в навколишній дійсності. У дидактичних іграх дитина спостерігає, порівнює, співставляє, класифікує предмети за тими чи іншими ознаками, проводить доступний їх аналіз і синтез, робить узагальнення; вчиться розрізняти, називати і використовувати кольори (червоний, жовтий, зелений, синій, коричневий, білий, чорний, рожевий, блакитний, сірий), спільно створювати композиції, групувати предмети, додаючи їх по одному, створюючи групу „один-багато”, поділяти групи на окремі предмети. Ігрові завдання дошкільникам дають поступово, а вміння, що формуються, довготривало вправляють і закріплюють в процесі занять.

Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості.

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її з-поміж інших видів ігрової діяльності. Основними елементами, що одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат.

Дидактичні та ігрові завдання

Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом вихователя на дітей і можуть бути різноманітними (наприклад, із розвитку мовленнєвого спілкування - розвиток мовленнєвого апарата, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу під час ознайомлення з живою і неживою природою тощо).

Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну діяльність дітей. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв'язок навчання і гри.

Правила гри

Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми спонукають дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу.

У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Ігрові дії

Завдяки ігровим діям діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра.

Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого опанування змісту передбаченого програмою матеріалу.

Результат гри

Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення.

Види дидактичних ігор

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і виховання:

• ігри для сенсорного виховання;

• ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами та явищами навколишньої дійсності;

• ігри для формування елементарних математичних уявлень;

• ігри, що сприяють мовленнєвому розвитку та ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу.

1. Ігри з предметами

У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння). Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначення), що сприяє розвитку логічного мислення.

2. Настільно-друковані ігри

Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв'язання таких ігрових завдань: добирання картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно); складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення; систематизують знання про навколишній світ; розвивають розумові процеси та операції і просторові орієнтації, кмітливість, увагу; формують організаторські вміння. І

3. Словесні ігри

Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють використовувати набуті знання у нових ситуаціях і у зв'язках. У молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу формування вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують, розумову діяльність дітей. Як правило дошкільникам доводиться описувати предмети, відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати зі властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні розповіді.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на:

• ігри-доручення (ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати та ін.);

• ігри з відшукуванням предметів (їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів);

• ігри з відгадуванням загадок (вибудовуються на з'ясуванні невідомого: «Упізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»);

• сюжетно-рольові дидактичні ігри (ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.))?;

• ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет .

Рухливі ігри

Рухливі ігри – важливий засіб виховання дітей дошкільного віку. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість.

Також цінність рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника.

Значний вплив мають рухливі ігри на виховання морально-вольових якостей, на розумовий розвиток дитини, допомагають збагатити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин.

Рухлива гра – це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення умовної ігрової мети. Вона має свою структуру:

ü ігровий задум або мета гри;

ü ролі;

ü ігрові дії;

ü сюжет;

ü привила гри.

Рухливі ігри за ступенем фізичного навантаження бувають великої, середньої і малої рухливості, за характером ігрових дій, - сюжетні та несюжетні, з простими та складними правилами.

До ігор великої рухливості належать ті, у яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики).

Характер гри середньої рухливості відносно спокійніший (метання предметів у ціль, ходьба-в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети). Активно рухається лише частина учасників гри, а решта перебувають у статичному положенні й спостерігають за діями тих, хто грають. Рухи, що є змістом гри, виконуються в повільному темпі. Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп, Перед тим як обрати гру, слід визначити мету, урахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, час проведення, а також погодні умови.

Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити.

Визначаючи гру, слід ураховувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Ураховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добирання ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час доцільні - проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом); Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками корисніше проводити на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря.

Для дітей молодшого дошкільного віку добирають ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато, незначною є також кількість ролей. Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи, дітей для того, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти другої молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучати й до виконання ролі ведучого. Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, ураховують цю властивість їхньої психіки. Наприклад, радять пострибати, як зайчики, пройти тихо, як мишка або котик. Нестійка поведінка й швидка збуджуваність дошкільнят потребують від вихователя спокійного, бадьорого тону. Гру необхідно проводити весело і жваво. Тривалість гри для дітей молодшої групи відповідно – 6-8хв, кількість повторень - 3-5 разів.

У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Тому протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Надмірна рухливість дітей цього віку та їхнє невміння раціонально використовувати свої сили вимагають особливого підходу в дозуванні ігор. Вихователь стежить за тим, щоб рухи чергувалися з короткочасним відпочинком. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи — 8-10 хв, кількість повторень — 3-5 разів.

У дітей старшого дошкільного віку руховий досвід багатший і це дає можливість ширше використовувати в іграх складніші рухи.

Дітям цікаво грати в ігри, у яких передбачається об'єднання у підгрупи (команди). Вони привчаються в інтересах своєї команди досягати перемоги, виявляти рішучість, спритність, витримку.

Вихователь добирає ігри. відповідно до мети яку поставив: формування певних рухових навичок; виховання витримки, сміливості, організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігають випадковості під час добирання ігор. Успіх гри значною мірою визначається правильною організацією дітей. ІІеред тим як пояснювати нову гру слід повторити з дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою дозування рухів, особливо в іграх із бігом, лазінням, іграх узимку, коли одяг ускладнює рухи. Потрібно стежити за тим, щоб діти не перегрівалися і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри 10-12 хв.

Під час вибору рухливих ігор потрібно враховувати певні вимоги:

1) Ігри добираються відповідно педагогічних завдань. Варто чітко визначити, які вміння і навички у цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2) Під час вибору рухливої гри враховується її місце у режимі дня (на ранковій, денній та вечірній прогулянках).

3) Враховується місце проведення та пора року.

4) Також потрібно зважати на рухову підготовленість дітей, їх інтереси та уподобання.

Зміст гри має бути доступний дітям, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання.

Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови їх проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.

Рухливі ігри ускладнюються з метою:

- забезпечити стійкий інтерес до гри;

- вдосконалити рухові вміння і навички;

- вирішити різноманітні розвивальні та виховні завдання.

Ускладнити рухову гру можна:

1) змінивши форму організації гри;

2) ускладнивши рухові завдання;

3) змінивши форму руху;

4) збільшивши кількість основних ролей;

5) ввівши нові ролі;

6) ввівши додаткові основні рухи;

7) ввівши додаткові правила .

Рухливі ігри є найкращим засобом для розвитку у дітей самостійності та організованості, кмітливості та творчості. Тому вихователю слід активно залучати дітей, особливо старшого віку, до змін варіантів проведення ігор.

Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Для того, щоб гра служила емоційним засобом фізичного виховання дітей, вихователь має проводити її з радістю і залюбки. Для того, щоб зібрати дітей на гру, можна використати:

ü умовний сигнал;

ü цікаву та яскраву іграшку;

ü закличку;

ü вірші, загадки;

ü сюрпризний момент.

Потім потрібно познайомити дітей з сюжетом та ходом гри, правилами, показати певні рухові дії. Наступний етап – це розподіл ролей між гравцями.

У кожній віковій групі він має свої особливості.

У молодших групах вихователь спочатку сам виконує роль ведучого, а в ІІ півріччі ІІ молодшої групи призначає дітей на цю роль. Наприкінці середньої групи та у старшому дошкільному віці на роль ведучого діти вже можуть обирати самостійно. Для цього у пригоді їм стають лічилки, жеребкування, розрахунок на «один», «два».

Вихователь стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконаних рухових дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Хід рухливої гри слід спрямовувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей. Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед, слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, допомагав, був доброзичливим. Проте не слід вдаватися до зайвої критики дітей за те, що вони були повільними і тому їх піймали. Найголовніше – це викликати у дитини бажання наступного разу досягти кращих результатів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова діяльність має становити 2/3 всього часу і 1/3 витрачається на пояснення, навчання, виправлення помилок.

Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності намагання управляти нею можуть зруйнувати її.

Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні — вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожнім дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі;

2) проектувальні (конструкційні) — вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі;

3) організаторські та комунікативні — вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічно активне формування практичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігрових дій, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх;

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам’яті дитини недавні враження, спрямувати її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності;

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, запитання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основних прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовності, сприяє їх об’єднанню для спільної гри, збагачує ігрові задуми, дії. Його запитання, звернені до дітей як до персонажів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виникненням сюжету починають словами позначати свої ролі.

Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предметних ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх ігровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього використовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихователем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яскраві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети. Предметні іграшки повинні відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру руки дошкільника, його зросту.

У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати паралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосунків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийомів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ролей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння організовувати спільні ігри.

У середньому дошкільному віці взаємини дітей концентруються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов’язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвердження високоморальних людських стосунків і почуттів.

Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку мін бути спрямована на формування їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі ти узгоджувати свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь може використовувати:

— спільний почерговий переказ казки або оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує подальший розвиток подій;

— спільне придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залучені до реалізації цього завдання симпатизували одне одному, мали приблизно однаковий рівень ігрової діяльності;

— спільне розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам’ятали його. Це є необхідною умовою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.

Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов’язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов’язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціативнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому.

Коментарi